Тільки три футболісти за всю історію СРСР удостоїлися найвищої нагороди французького тижневика «Франс футбол» «Золотий м'яч» - найкращому футболісту Європи - Лев Яшин (1963), Олег Блохін (1975) та Ігор Бєланов (1986). Андрій Шевченко отримав цей титул після розпаду Союзу, будучи гравцем італійського «Мілана». Хоча, як правило, українські фанати вважають «Золотий м'яч» Шеви плоть від плоті своїм, «динамівським».
Справедливо це чи ні – зовсім інша тема.
БЄЛАНОВ – ФУТБОЛІСТ
Народився він у 1960 році. Нападник. Заслужений майстер спорту. Володар «Золотого м'яча» найкращому футболісту Європи 1986-го року. Учасник чемпіонату світу-1986. Срібний призер чемпіонату Європи-1988. За збірну СРСР провів 33 матчі, забив 8 м'ячів. Володар Кубка Кубків-1986 Чемпіон СРСР (1985, 1986). Володар Кубка СРСР (1985, 1987). Грав у командах СКА, «Чорноморець» (Одеса) – 1979-1980, 68 матчів, 16 голів; «Чорноморець» (Одеса) – 1981-1984, 116 ігор, 26 голів; «Динамо» (Київ) – 1985-1989, 121 матч, 39 голів; «Боруссія» (Менхенгладбах) – 1989-1990, 26 матчів, 5 голів; «Айнтрахт» (Брауншвейг) – 1991-1995, 67 ігор, 21 гол; «Чорноморець» - 1996-1997, «Металург» (Маріуполь) - 1996-1997, 5 ігор, 4 голи.
БЄЛАНОВ У «ДИНАМО»
До київського клубу Ігор Бєланов прийшов із одеського «Чорноморця» в 25 років сформованим гравцем. Там він запам'ятався стартовою та дистанційною швидкістю й добре поставленим ударом. Команда «моряків» виступала нестабільно, проявити себе на повну силу в ній було важко. У всякому разі, для вболівальників «Динамо» стало приємним сюрпризом, що цей скромний та працьовитий хлопець відразу вписався в основний склад біло-синіх.
Валерій Лобановський знав, кого запрошує, з перших же днів почав шліфувати талант та природні дані Ігоря, розпізнавши в ньому гравця європейського рівня в майбутньому. До швидкості та удару додалися незабаром ігровий тонус, сила волі, наполегливість, уміння виконати на полі великий обсяг роботи. До нової для себе команди Ігор прийшов доволі своєчасно. Саме 1985-1986 роки стали зоряним часом «Динамо» на внутрішньорадянській та європейській аренах.
І якщо на перших порах Ігор виходив на заміну, то вже гру з румунською «Університатею» на Кубок Кубків провів «від» і «до», відкривши рахунок власних забитих м'ячів на єврорівні. Справжнім героєм зустрічі він став дещо пізніше, коли «Динамо» зустрічалося з віденським «Рапідом», тричі розписавшись у воротах голкіпера збірної Австрії Міхаеля Конзеля. Причому в доволі складному матчі на виїзді. Тоді Бєланов, власне, і визначив результат, забивши протягом п'яти хвилин два голи.
Капітан «Динамо»-1986 Анатолій Дем'яненко, характеризуючи Ігоря Бєланова, відзначав: «Ігор дуже своєрідний гравець - реактивний форвард. У цьому сезоні він домігся чудового результату: 10 голів у 26 матчах. Але справа навіть не в цифрах. Ще рік тому, коли він «вливався» в основний склад, були скептики: чи витримає він навантаження, до яких ми вже звикли. Хлопець ледь не зламався, напружував усі сили, весь ресурс, щоб подолати цей бар'єр. Ми всі раді за нього, що витримав, і в «Динамо», і в збірній демонстрував сучасний європейський футбол. Саме в Мексиці про нього заговорили як про футболіста міжнародного класу».
БЄЛАНОВ У КУБКУ КУБКІВ-1986
Загалом же в цьому турнірі на його рахунку п'ять голів. Стільки ж забили Олег Блохін та Олександр Заваров. Це тріо при активній підтримці гравців середини поля - Василя Раца, Павла Яковенка, Івана Яремчука влаштовувала перед воротами суперника таку «карусель», що у захисників голова йшла обертом. Вони не знали, звідки піде головна небезпека, кого накривати і куди бігти.
Відзначимо: за дев'ять матчів за Кубок Кубків кияни забили 26 м'ячів - занадто високий результат для такого рівня поєдинків. Колективна гра, що базується на високих универсализмі та індивідуальній майстерності кожного виконавця, плюс бездоганна техніка, нестандартність, комбінаційне чуття - ось, мабуть, перелік основних складових футбольної концепції тренерського штабу «Динамо». Без перебільшення можна сказати, що сучасна, швидкісна і технічна гра киян підкорила футбольну Європу в 1986-му, так само, як і в 1975-му та 1997-му. На вістрі цієї гри, за задумом тренера, тим самим «наконечником списа» в 86-му якраз і діяв Ігор Бєланов. Кубок Кубків був виграний у французькому Ліоні 2 травня 1986-го року у грізного суперника - мадридського «Атлетіко» - з переконливим рахунком – 3:0.
БЄЛАНОВ НА ЧС-1986
Однак святкувати було ніколи - чемпіонат світу в Мексиці стартував в останній день травня. Виходить, що менш ніж за місяць динамівцям треба було пережити ейфорію від успіху, і знову виходити на пік ігрової форми. А як інакше? Звичайно, В.В. Лобановський не дозволив футболістам розслабитися.
Виграш європейського трофея не змінив звичного ритму життя команди, не знизив вимогливості головного тренера до гравців.
«Валерій Васильович, - згадував Бєланов, - як правило, стримано хвалив футболіста за вдалі дії, але відразу запитував: чому не забив зі стовідсоткової позиції в одному епізоді, не поділився м'ячем із партнером в іншому? Якщо забивав два-три м'ячі та приходив у роздягальню з ознаками ейфорії, Лобановський миттєво ставив тебе на місце. Він був чудовим психологом. Це одне. І друге: можливість зіграти на чемпіонаті світу більшості гравців випадає раз у житті, кожен це розуміє, відбувається внутрішнє налаштування, яке іноді дає можливість в кульмінаційний момент стрибнути вище голови».
Отже, київських динамівців, які складали кістяк збірної СРСР, очікував мексиканський чемпіонат світу-1986. Перший матч у групі наші грали проти угорської збірної. Мадярів багато хто вважав одним із претендентів на найпрестижніші трофеї мундіалю - адже за кілька тижнів до того вони «винесли» в контрольному матчі чарівників м'яча бразильців - 3:0 Але збірна Лобановського «закопала» угорців - 6:0!
Але ж стояла 40-градусна спека і непрості умови мексиканського високогір'я. У стартовій грі ЧС-86 Ігор Бєланов чітко реалізував пенальті. Згадуючи той матч, він зазначав: «Успішний виступ у Кубку кубків дозволив нам близько зіткнутися з багатьма зірками європейського футболу та зробити висновок, що граємо ми анітрохи не гірше. Справа не лише в мені - натхненно грала вся команда. Незважаючи на сонце та розріджене повітря мексиканського високогір'я, яке, до речі, виявилося штукою дуже підступною. Поки біжиш - начебто нічого, терпимо, а от зупинився - і відразу починаєш задихатися. Добре пам'ятаю епізод із пенальті. Вася Рац у середині першого тайму видав довгу передачу, я зробив прискорення метрів на 60 та був збитий у штрафному майданчику угорським захисником. Потім хвилини три не міг віддихатися, перш ніж поставити м'яча на «точку». Збоку, напевно, здавалося, що час тягну навмисне, але це було не так. Просто в себе приходив, дихання відновлював».
Потім був напружений матч зі збірною Франції, що закінчився «гросмейстерською» нічиєю, і гра з канадцями – остання в групі. Зазвичай з аутсайдерами лідер грає легко, проте Бєланов не схильний до простих рішень: «Я би не назвав цей матч зовсім уже простим. У футболі, ви знаєте, часто буває, що довести перевагу над більш слабким суперником буває часом складніше, ніж подолати рівного тобі опонента. Нехай канадці жодного разу і не вразили ворота в груповому турнірі, оборонялися-то вони зі знанням справи. До того ж Лобановський дав перепочинок ряду провідних гравців, виставивши на гру футболістів з інших клубів. Що не могло не позначитися на зіграності команди. Опір суперників було зламано в другому таймі зусиллями киян. Я вийшов із лавки і після рейду по флангу прострілив на Блохіна, який влучив у ціль, а потім ми з Заваровим розіграли комбінацію, після якої Саша встановив остаточний рахунок - 2:0».
І, нарешті, сповнений трагізму поєдинок із бельгійською збірною. Бєланов, який явно досяг піку форми, зробив перший хет-трик того чемпіонату. Прикрі і безглузді промахи в обороні звели нанівець перевагу - «червоні дияволи», як писали газети, перемогли «червоних невдах» - 4:3.
