Коли в цьому циклі я писав про Юрія Войнова, то звернув увагу читачів на зовнішню схожість лідера першого чемпіонського складу біло-синіх з італійською кінозіркою Марчелло Мастроянні.
Однак пікантність ситуації полягала в тому, що небайдужі до футболу і кінематографу кияни початку 60-х років знехотя погоджувалися Мастроянні вважати красивим лише тому, що він був схожий на Юрія Миколайовича. Адже фільми за участю італійської зірки у нас тільки почали показувати.
Набагато важче було лівому захиснику Анатолію Сучкову. Його порівнювали з уже «розкрученою» зіркою Жаном Маре. На наших екранах тоді щосили крутили знамениті стрічки, де француз грав головні ролі: «Граф Монте-Крісто», «Горбань», «Залізна маска», «Фантомас».
Дійсно, красиві обличчя, а особливо однакові зачіски – модний тоді «кок а-ля Елвіс Преслі» - надавали їм велику схожість. Але, думається, Сучков не надто замислювався про це. У нього була інша пристрасть, і на все життя – футбол.
СУЧКОВ-ФУТБОЛІСТ
Анатолій Андрійович - за народженням москвич. Їх небагато в історії київського «Динамо». Але кожен із них зробив свій вагомий внесок до історії клубу. Костянтин Щегоцький, Віталій Голубєв, Віктор Терентьєв, В'ячеслав Соловйов, Віктор Маслов, Євген Рудаков.
Сучков почав займатися футболом на Стадіоні Юних Піонерів, який спортсмени інакше, ніж СЮП не називали. Так ось, СЮП знаходиться не просто в центрі Москви, але саме в центрі її спорту. Навпроти - через Ленінградський проспект - Петровський парк із головним у СРСР у ту пору стадіоном «Динамо»: «Лужники» ще не були побудовані. В іншу сторону вулиця Бігова, тому що на ній до цих пір розташований знаменитий іподром. У третю - знамените Ходинське поле, з «царством» ЦСКА - хокейним і баскетбольним палацами, футбольним стадіоном армійців на Піщаній.
На СЮПі спортом можна було займатися цілий рік: футбол, волейбол, ковзани, лижі. Сучкова до лиж серйозно привернув батько. У юнацькому футболі Анатолій Андрійович уже грав у московському «Металурзі». Була давно така команда, де починали свій шлях Григорій Федотов, Микита Симонян. А з Сучковим у юнацькому «Металурзі» поруч тренувалися знамениті в майбутньому торпедовци Валентин Іванов і Борис Батанов.
У 18 років Сучков переходить у дорослий футбол і теж в «Металург», але запорізький. Туди головним тренером поїхав відомий московський воротар Георгій Глазков, який вже заробив авторитет коуча. Ось він і запросив до себе юного, але відомого серед фахівців земляка. У Запоріжжі Сучков встиг себе показати, і тут підійшла пора віддати військовий обов'язок державі. У футболістів був один вибір: «служба» в армії, вважай ЦСКА, або команда одного з військових округів, або МВС, тобто «Динамо».
На Анатолія Андрійовича око поклали керівники спорту Чорноморського флоту, і повезли його «служити», тобто грати до Севастополя. Там його помітили «батьки-засновники» московського «Спартака» Микола Петрович і Андрій Петрович Старостіни, і повернули до Білокам'яної. Але червоно-білу форму Сучкову довелося вдягати всього на три матчі. Причина серйозна. На рідних йому позиціях лівого та правого захисників виступали дуже сильні гравці, тезки Сучкова, збірники Радянського Союзу - Крутиков і Солдатов, до того ж на тренуванні при зіткненні з воротарем Валентином Івакіним він був серйозно травмований. Тому шанси пробитися до стартового складу були не великі, і довелося знову міняти клуб. Сучков приймає запрошення Олега Олександровича Ошенкова і переїжджає до Києва.
У «Динамо» він змінює славну «четвірку» (в давню пору, коли номери були не іменні, а закріплені за позиціями на полі, під №4 на поле виходили ліві оборонці), представника відомої закарпатської генерації з кінця 40-х років у столичному клубі Тіберія Поповича.
Протягом п'яти сезонів (з 1959-го по 1964-й) Анатолій Андрійович досягає вершин своєї футбольної кар'єри: у складі «соловйовського» «Динамо», з товаришами по команді вперше в історії радянського футболу привозить до Києва золоті медалі, а за рік до цього - срібло. Очоливши в 1964 році «Динамо», Віктор Олександрович Маслов замінив Сучкова своїм підопічним ще по «Торпедо» Леонідом Островським. Сам Анатолій Андрійович два сезони - з 1964-го по 1966-й - виступав за «Карпати».
Що відрізняло Сучкова як футболіста? Тоді був «футбол дуетів»: правий захисник - «двійка» - грав персонально проти лівого крайнього - «одинадцятого». Лівий бек - «четвірка» - проти правого «крайка», «сімки». Підстраховки партнерів, а тим більше колективного пресингу ще не було. Сучкову довелося грати проти найбільш швидкісних крайніх форвардів того часу: Валерія Урина з московського «Динамо», потім його наступника в яшинській команді Ігоря Численка на прізвисько «Оса». А ще Бориса Татушина з «Спартака», армійця Германа Апухтина, тоді ще торпедівця (це пізніше він перейде до тбіліського «Динамо») Слави Метревелі, знаменитого «Мухи». І Сучков усіх їх «тримав». За рахунок чіпкості, непоступливості в боротьбі, ігрової дисципліни. Та й в швидкості він не особливо поступався цим знатним «бігункам».
СУЧКОВ ПІСЛЯ ИГРОВОЙ КАР'ЄРИ
У біографії Анатолія Андрійовича є і тренерські сторінки. Він працював у штабах харківського «Металіста», «Буковини» з Чернівців, «Дніпра». Вже на початку 90-х - очолював молодіжну збірну України, запорізький «Металург-2».
Але істинний талант Сучкова розкрили Валерій Лобановський і Олег Базилевич, запросивши його в селекціонери «Динамо» в 1974 році. Довгі роки віддав Анатолій Андрійович пошуку юних талантів у найрізноманітніших куточках України, а потім і за кордоном. Досить згадати імена тих, кого він «відкрив» для великого футболу: Володимир Безсонов, Олександр Бережний, Сергій Балтача, Анатолій Дем'яненко, Вадим Євтушенко, Василь Рац, Андрій Баль, Олександр Хапсаліс, Сергій Юран.
Цікава, але показова деталь. Заформалізована до межі структура радянських футбольних клубів не передбачала в їх штаті посади тренерів-селекціонерів. І тільки в 1979 році ефективна робота на цьому терені Анатолія Сучкова, та при активній допомозі чемпіонського тренера-1961 В'ячеслава Соловйова (в 1976-1980 роках - заступника начальника Управління футболу Спорткомітету СРСР) і Валерія Лобановського дозволила офіційно ввести до штатного розкладу таку позицію.
Анатолій Сучков на трибунах стадіону «Динамо» і в компанії знаменитих одноклубників - Володимира ВЕРЕМЄЄВА і Олексія МИХАЙЛИЧЕНКО
У 90-ті та «нульові» роки Сучков «відкрив» для «Динамо» марокканця Бадра Ель-Каддурі, румуна Флоріна Черната і Тіберіу Гіоане, серба Горана Гавранчича, бразильців Родолфо і Корреа. Щоправда, Анатолій Андрійович, вважав за потрібне уточнити: «Їх рекомендував не особисто я, а весь наш відділ селекції».
Семен Случевский, Володимир Кулеба, "Першопрохідники"
