14 травня 1975 року київське «Динамо» здобуло свій перший європейський трофей – Кубок володарів Кубків УЄФА.
У фінальному поєдинку на стадіоні «Санкт-Якоб» у швейцарському Базелі команда Валерія Лобановського розгромила угорський «Ференцварош» із рахунком 3:0.
Спогадами про тріумфальну єврокубкову кампанію киян ділиться один із гравців тієї «золотої» команди, учасник фінального матчу Анатолій Коньков.
- На шляху до фіналу «Динамо» здобуло кілька гучних перемог, спершу обігравши «Айнтрахт», а в півфіналі – ПСВ. В іграх із ПСВ ви вже брали участь. Коли команда відчула впевненість у тому, що може взяти трофей?
- Звичайно, шлях до фіналу був нелегким. Суперники були серйозні, представники країн, що диктували тоді футбольну моду в Європі – узяти хоча б голландський ПСВ, який ми розгромили в Києві з рахунком 3:0, щоправда, у гостях поступилися. Але рівень і потенціал нашої команди все ж був сильнішим. Ще під час тренувального збору відчувалося, що команда готується до сезону дуже серйозно, зокрема до виступу в Кубку Кубків. І 1975-й став для команди успішним на всіх фронтах.
- Ви прийшли в «Динамо» по ходу єврокубкового сезону 1974/1975 і відразу стали основним, одним із ключових гравців команди. Як удалося так швидко адаптуватися і влитися в колектив?
- Насамперед мені допомогло те, що в тандемі з Валерієм Лобановським «Динамо» тренував Олег Петрович Базилевич, який раніше працював у «Шахтарі». З його методиками я вже був знайомий і мав уявлення, що мені належить робити і з якими навантаженнями справлятися. Також допомогли адаптуватися люди, які оточували мене, прекрасний колектив.
- У тактичній моделі Лобановського-Базилевича вам була відведена особлива роль. Високо висуваючись з опорної зони, ви агресивно зустрічали атаки суперників у центрі. А швидкі атаки «Динамо» часто починалися з ваших відборів. У цьому було новаторство тренерів, чи вам раніше вже доводилося так діяти?
- Ви знаєте, нічого новаторського в моїй грі, як мені здається, не було, ні для команди, ні для мене особисто. Принаймні, загальний успіх не залежав від таких от деталей. На мою думку, команда у нас була казкова. У тому сенсі, що кожен гравець, який перебував на футбольному полі або виходив на заміну, був абсолютно підготовлений до тієї роботи, яку проводив наш тренерський штаб. Команда була зібрана з висококласних футболістів. Я би не став виділяти персоналії – у чому були сильні Коньков, Колотов або Буряк. Уся команда, кожен гравець знав, що він повинен робити на футбольному полі. Та робота, яка була закладена у тренувальний процес, дала можливість адаптуватися до навантажень, з якими випадало впоратися нашим футболістам під час матчів, виконуючи великий обсяг роботи.
- Відчувалося якесь напруження перед фінальним матчем чи команда готувалася спокійно?
- Головною проблемою було те, що кілька провідних футболістів перед грою в Базелі отримали травми - Мунтян, Онищенко, Блохін. Проте у нас не було боязні фінального матчу. Замість цього була якась внутрішня впевненість, тому що команда грала добре, грала у справжній футбол.
- До речі, Олег Блохін починав матч зі швами на нозі, проте в перерві попросив клубного лікаря їх зняти. Чи позначилося це якось на грі лідера динамівських атак?
- Та якби я не знав, то по грі я б і не помітив, що він вийшов на поле з травмою. Так, він говорив лікарям про певний дискомфорт. Але на грі це не позначилося, принаймні, так виглядало зі сторони. І в результаті Олег Володимирович провів прекрасний матч.
- Судячи з гри, «Ференцварош» нічим вас не здивував, не підніс якихось несподіванок?
- Швидше не суперник нас здивував, а ми суперника, тому що ми не дали можливості швейцарцям проявити себе на футбольному полі, реалізувати їхні сильні сторони. Вони загрожували нашим воротам лічену кількість разів. А свої найкращі якості наша команда проявила з лишком.
- У Базелі не було такого тиску, як перед фіналом КВК-86, який відбувся після Чорнобильської катастрофи й у якому весь стадіон уболівав за «Атлетико»? Атмосфера була досить спокійною, без ажіотажу?
- Ви ж розумієте, не може такого бути, щоб фінальний матч не викликав ажіотажу. Звичайно, ажіотаж був, атмосфера фінального поєдинку була відповідна, навіть незважаючи на невелику місткість стадіону в Базелі. Але сама команда, коли готувалася до цього фінального поєдинку, була впевнена у своїх силах. На мою думку, усі були спокійні. І кожен наш футболіст, який узяв участь у цьому матчі, провів його на високому рівні.
- Інші учасники матчу згадують про шампанське, яке вже чекало команду в роздягальні й одразу було налите в Кубок... Що ще запам'яталося вам після матчу? Як команду з завойованим трофеєм зустрічали на батьківщині?
- Якщо чесно, таких деталей уже не пам'ятаю. Не надавав тоді цьому значення. Напевно, шампанське було, чому б і ні? Адже не щодня команда завойовує єврокубок. Це була велика подія і для нас, і для всієї країни. Але не думаю, що шампанське лилося рікою, оскільки вже за кілька днів ми мали провести відповідальний матч за збірну СРСР у Києві. Грали з ірландцями відбірний матч чемпіонату Європи, збірна була представлена київськими динамівцями. Що ж до фіналу, ми вперше літали на матч чартерним рейсом. В аеропорту «Бориспіль» наш літак зустрічали, як і належить переможцям. Коли ми вийшли з Кубком, навколо нас уже зустрічало багато людей. Потім відразу поїхали на базу, де нас привітало керівництво. І розпочали підготовку до матчу за збірну.
