У трійці форвардів «Динамо» епохи Маслова - Пузач, Хмельницький, Бишовець - наймолодшим був саме Анатолій Федорович. Корінний киянин, який пройшов дитячу школу «біло-синіх», він уже з 16 років залучався до дубля рідного клубу.
Лише молодший за нього майже на півроку Володимир Мунтян потрапляв до резервного складу в ще більш юному віці. Зате в матчах за основу Бишовець за цим показником обійшов свого давнього партнера - в головній команді він був заграний у 17 років.
Мабуть, серед зірок «Динамо», та й збірної СРСР різних поколінь важко знайти настільки яскраву фігуру і як футболіста, і як тренера. Яскраву й водночас настільки ж суперечливу.
Якщо уявити собі якісь ваги, то їхня «позитивна» чаша заповниться статистичними даними досягнень, врешті-решт, власною пам'яттю, адже до сих пір перед очима - його фінти, його голи. І ті, що бачив з трибуни стадіонів, і ті, що старанно монтував, коли, знімав фільми та телепрограми про футбол, багато років працюючи з кілометрами (!) плівки старої хроніки. «Негативна» ж - відгуками, судженнями відомих у футболі людей.
Зрозуміло, багато серйозних та об'єктивних футбольних професіоналів позитивно оцінювали й оцінюють внесок Анатолія Федоровича в історію радянського та пострадянського футболу. Але висловимося обережно: ніяк не менше, а то й більше тих людей, в чиїх очах деякі специфічні риси характеру героя переважують його таланти.
Постараємося бути максимально об'єктивними. Сам же Анатолій Федорович - визнаний у середовищі футбольних професіоналів шанувальник та знавець літератури й мистецтва - має право повторити відому фразу найтоншого письменника Івана Олексійовича Буніна: «Я не червонець, щоб подобатися всім». Тому ця глава з циклу «Першопроходці» найбільш «довгограюча». Якщо цікаво, наберіться терпіння...
БИШОВЕЦЬ - ФУТБОЛІСТ
Це був надзвичайно своєрідний та непересічний гравець, тому гріх обмежуватися однією-двома фразами про його манеру гри. Краще передати слово авторитетним людям футболу того часу. Ось як характеризували стиль на полі Бишовця відомі футбольні тренери та аналітики кінця 60-х років.
Андрій Старостін: «Самобутній Анатолій Бишевець (так писали й вимовляли в ті роки його прізвище. Через Е, а не О і з наголосом на останньому складі - Прим. Авт.). Він пересувається по полю неначе з лінню, без повної викладки сил, але в потрібний момент вибухає енергією, демонструє ряд відточених фінтів та легко проривається крізь чужі оборонні побудови».
Олександр Пономарьов: «Бишовець завжди заряджений на удар, прагне отримати м'яч на передній лінії, знайти активну позицію для удару. І до того ж він доволі технічний. Мало хто з молодих уміє так добре грати корпусом, як він. Однак цей форвард дуже неохоче розлучається з м'ячем, подовгу «мусолить» його. Маючи можливість знайти простіші ходи, Бишовець не використовує їх тому, що прагне зіграти більш оригінально... І тим самим приносить своїй команді не користь, а шкоду».
Сергій Сальников (сам свого часу технар від Бога): «Анатолій здивував фахівців та вболівальників своєю індивідуальною майстерністю. Він увійшов до «Динамо», а пізніше й до збірної СРСР із власним ігровим кредо. Здавалося, Бишовцю нестерпно розлучитися з м'ячем, і він брав на себе ініціативу в таких дозах, яка навіть не ввижалася іншим форвардам, і легко обігрував кількох суперників поспіль. Анатолія відразу ж почали звинувачувати у зловживанні індивідуальною грою.
Однак критики цього футболіста дивним чином не помічали, що тривалі сольні партії Бишовця в дриблінгу тримали в напрузі всю захисну лінію команди супротивника, і це допомагало його партнерам успішніше вирішувати свої тактичні завдання».
Статистики підрахували, що у Бишовця за його перші три сезони в «Класі А» (тодішній вищій лізі) найбільший коефіцієнт влучності (відношення кількості забитих голів до кількості зіграних матчів) – 59%.
За всю його ігрову кар'єру цей коефіцієнт, звісно, дещо знизився, але все одно був одним із найвищих. Так, у чемпіонатах СРСР він зіграв 139 матчів, забив 49 м'ячів (35%), у першій збірній СРСР – 39 матчів, 15 голів (39%).
Бишовець - 4-разовий чемпіон СРСР (1966 - 68, 1971), двічі (1964 та 1966) завойовував Кубок Союзу. Шість років він включався до списків «33-х найкращих», при цьому три рази – під №1. Учасник чемпіонату Європи 1968 року (4-е місце). Учасник чемпіонату світу 1970 року, де він не лише став найкращим бомбардиром команди, а й був визнаний найкращим її гравцем.
БИШ ТА ВОЛОДИМИР ВИСОЦЬКИЙ
Мене б не зрозуміли багато читачів, якби я не згадав про знамениту пісню Володимира Висоцького «Розмова з дружиною». Ту, де є лихі рядки: «Коментатор зі своєї кабіни криє нас для красного слівця. Але недарма клуб «Фіорентина» пропонував мільйон за Бишовця...»
А тепер серйозно. Буде корисніше, якщо звернутися до спогадів самого Биша: «Ми були знайомі з Висоцьким. Він не мав слави великого вболівальника та знавця футболу. А героєм пісні я став ось як. Володя з Театром на Таганці приїхав на гастролі до Києва (1969 рік - Прим. Авт.). У цей же час у столиці України проходив дуже серйозний матч із «Фіорентиною». Цікавий, доволі напружений. Висоцький, побувавши на стадіоні, залишився під враженням. Після гри ми зустрілися. Тоді він мені й сказав, що написав пісню. Тут же виконав її. Потім ми ще кілька разів спілкувалися.
Чи був інтерес до мене з боку «Фіорентини»? Пізніше я дізнався, що був. Але тоді неможливо було ані виїхати, ані такі гроші отримати. Дивно, що Висоцький знав про це, а я сам – ні. Запитав його прямо: мовляв, звідки такі відомості? Він відповів: «Ну, я-то знаю...».
ФОНІК ТА БЕБІ
Не уявляєте, хто це? Не дивно, такі «поганяла» в зовсім юні роки «приклеїлися» до Бишовця та старшого його на 9 років Едуарда Стрельцова. Людини з безмірним футбольним талантом та трагічною долею.
Нове покоління не до кінця зрозуміє Анатолія-футболіста, якщо не знатиме його партнерських та людських взаємин з цим уславленим майстром тих часів.
Походження прізвиська «Бебі» легко пояснюється. Там був навіть подвійний сенс. По-перше, Стрельцов увірвався у великий футбол буквально в 16 років, практично «дитям». У 19 фактично став олімпійським чемпіоном у Мельбурні. Але формально за регламентом МОК того часу золотою медаллю не міг бути нагороджений гравець, який не брав участі у фіналі, тому що видавалося лише 11 медалей. Несправедливо.
У півфіналі з болгарами справа дійшла до додаткового часу. Саме в екстра-таймі збірна СРСР і здолала суперника – 2:1, а Стрілець забив один із м'ячів. Тренер збірної Союзу Гавриїл Дмитрович Качалін вирішив, що лідери півфінальної зустрічі Іванов та Стрельцов ризикують фізично «не потягнути» до кінця головного поєдинку (фінал проводився на 3-й день після півфіналу), і не заявив їх до складу. 30-річний Нікіта Симонян, що замінив юного торпедівця, намагався віддати йому свою медаль, але Стрельцов ввічливо відмовився: «Ти що, Палич? Мені ще двадцяти немає, на мій вік перемог вистачить, а для тебе вона напевно остання, тож носи та не переживай!».
Друге значення прізвиська «Бебі» в тому, що зовсім молодим Едуард носив модну тоді зачіску - величезний кок а ля Елвіс Преслі, хоча і з маленькою відмінністю – Елвіс був брюнетом, а Стрельцов – блондином. І тому друзі-дотепники за назвою одного з модних шлягерів американського короля рок-н-ролу - «Baby Let's Play House» - причепили йому прізвисько «Бебі».
А ось походження раннього прізвиська Бишовця «Фонік» я не знаю. Неодноразово при зустрічах у попередні кілька років хотів запитати його, але не наважувався. Катувати людину в поважному віці про прізвисько дитячих років - якось несолідно.
Але в історії футболу вони залишилися як Биш та Едик. Зауважте, не Едуард Анатолійович, а саме Едик. Навіть після 50 років Стрілець поправляв репортерів, які намагалися звернутися до нього з додатком по батькові до імені.
Уперше Фонік побачив у грі Едіка років у 9. Той у Києві (а до того, в першому колі в Москві) мало не самостійно «задушив» рідне нам «Динамо». У двох зустрічах торпедівці розмели киян – 3:1 та 5:2, а Стрілець особисто поклав Макарову 4 «банки» з 8. І це у 18 років. Биш напевно запам'ятав і взяв за зразок – як можна хвацько починати ігрову кар'єру... і через деякий час лише вступив до динамівської дитячої футбольної школи.
Пройдуть роки, Стрельцов за несправедливим наклепом «загримить» до в'язниці, вийде з неї та... знову заграє в футбол, та ще й як заграє. Кока на голові не було вже й близько - лисина, та й зайва вага була помітною навіть із верхніх рядів трибун стадіонів.
Але зате як Едик фантастично бачив поле, як він міг «простояти» майже всю гру, однак без гола або результативної гольової передачі не йшов до роздягальні. Два сезони поспіль, у 67-му та 68-му, Стрельцов визнавався найкращим футболістом країни (і це у 30 та 31 рік). У 68-му забив у ворота суперників 21 гол. Якщо у свій «дотюремний» період (1955 - 58) він виступав за першу збірну СРСР у 21 грі та забив 18 м'ячів, то коли грав (1966 - 68) після ув’язнення, в його активі за першу команду Союзу було 17 матчів, 7 голів та 12 результативних передач. З них половина - Бишовцю.
