Завершується 36-й день нашої загальнодержавної оборони після восьми років війни на Донбасі. Навіть не віриться в це, але вже минув березень. Абсолютно непомітно!
Плин часу якось навіть не фіксується. Кожен день і кожна ніч для нас стали фактично однаковими. Одним і тим же днем, однією й тією ж ніччю.
І з одним завданням для всіх – захиститися, врятувати людей, стримати загарбників. Вигнати їх.
Увесь цей березень і п'ять днів лютого загарбники намагаються увірватися й закріпитися в нашому домі з різних сторін – із землі, з неба, з моря. Лізуть, летять, пливуть... У них стільки зла, стільки жаги до руйнування, що це нагадує не людей, а щось потойбічне. Якихось потвор, які спалюють і грабують, нападають і намагаються вбити. Якихось пекельних химер.
Але коли ти на своїй землі, тобі все допомагає. І сама земля, і річки, і кожна людина. Кожна, навіть та, від кого не очікував раніше. Ми витримали в рази більше, ніж думав ворог.
Вони говорили – три або пʼять днів. Вони думали, що їм цього вистачить, щоб захопити всю нашу державу. А вже 36. І ми стоїмо. І будемо боротися далі. До кінця. Стільки, скільки вистачить сил. Стільки, скільки буде можливостей. Щоб жодної потвори на нашій землі не залишилося. Щоб якщо химери (вказує на Будинок з химерами. – Ред.) – то рідні й добрі. Які нас захищають.
Впевнений, для кожного й кожної з вас надзвичайно приємно читати й дивитися новини про те, що українські міста поступово звільняються від окупантів.
І це так. Наші Збройні Сили, Національна поліція і Національна гвардія, розвідка – вони молодці. Абсолютна їм вдячність!
