Навчитися робити крок у правильному напрямку герою нашої розповіді Александару Драговичу довелося із самого дитинства й, варто сказати, що кожного разу, приймаючи доленосне для себе рішення, молодий юнак помилок не припускався...
Вибір на користь футболу
Футбол увійшов у життя хлопчика з родини сербських емігрантів, що оселилися у столиці Австрії Відні з шести років. Саме в цьому віці малюка до футбольної секції «Аустрії» записав його дідусь, який наглядав за дитиною, в той час як його мама (екскурсовод) та вітчим (кухар) заробляли на життя. Отримавши 2-й номер, Драгович пройшов усі сходинки навчання в академії віденського клубу й, будучи зарахованим до складу аматорської команди «Аустрії», зробив свій перший вибір, адже на той момент він мав вирішити, продовжити заняття футболом на професійному рівні чи опановувати одну зі спеціальностей, далеких від улюбленої гри. Переміг футбол, і незабаром замість старанного спеціаліста австрійський футбол отримав класного гравця із вражаючими перспективами зростання.
Потрапивши 6 травня 2008 року у віці 17 років до заявки на матч «Аустрії-2», яка виступала в Ерсте-лізі (еквівалент нашої 1-ї) проти «Граткорну», молодий півзахисник заключні два матчі сезону 2007-08 провів уже в основному складі, зазнавши разом із товаришами по команді домашньої поразки від «Карнтена» – 0:1, а потім насолодившись виїзною перемогою над СК «Шваненштадт» – 2:0, заробивши при цьому на 50-й хвилині своє перше на професійному рівні попередження.
Попереду в перспективного футболіста, який залучався із 16 років до матчів юніорських та юнацьких збірних Австрії, замайорила перспектива в новому сезоні спробувати свої сили в основній команді «Аустрії». Очікувалося й розставання з товаришем та партнером по команді Давидом Алабою, який прийняв запрошення від самої мюнхенської «Баварії». Граючи потім разом за збірну, на клубному рівні зустрінуться вони, щоправда, по різні сторони барикад, за кілька років уже в 1/8 фіналу Ліги чемпіонів, але про це трохи пізніше...
Чекав і не дочекався...
Дебют Драговича, який підписав із «Аустрією» річний контракт, стався в австрійській Бундеслізі 13 травня 2008 року у грі другого туру проти клубу «Капфенберг» (2:2). Провів він на полі останні 15 хвилин матчу, вийшовши на заміну замість Маріо Базіни. У своєму першому сезоні він взяв участь у чемпіонаті в 17 матчах, провівши загалом 1202 хвилини.
Цінність для Драговича від прем'єрного повноцінного перебування у складі австрійського гранда полягала в остаточній перекваліфікації його головним тренером команди Карлом Даксбахером у центральні захисники, де його дядьком та наставником на полі став досвідчений (96 матчів за збірну) польський ветеран Яцек Бак. Виграв Александар і перший справжній трофей, перемігши разом із партнерами по команді у фіналі Кубка Австрії «Адміру Ваккер» – 3:1.
Ще однією ланкою у визнанні таланту Драговича став його дебют 6 червня 2009 року за національну збірну Австрії у відбірковій грі ЧС-2010 проти близької команди Сербії (0:1). Обирати цього разу футболісту не довелося, адже до збірної країни, за яку він колись мріяв зіграти, його так ніхто й не покликав...
Несподіване, але правильне рішення
Сезон 2009-10 Драгович уже провів як основний центрбек, зігравши в австрійській першості 32 матчі й недобравши з товаришами лише кількох очок, щоб випередити у боротьбі за чемпіонство зальцбурзький «Ред Булл». Провівши потім першу половину сезону 2010/11 за віденців, він у зимове міжсезоння прийняв несподіване, як здавалося на той момент рішення, переїхавши з модної австрійської столиці до скромного швейцарського Базеля.
І варто сказати, що інтуїція знову Драговича не підвела! Потрапивши до команди Торстена Фінка, він, пропустивши першу гру другої половини сезону проти сумнозвісного всім динамівським уболівальникам «Туна», потім без замін відіграв у всіх 17 матчах, зробивши істотний внесок до здобутого своїм новим клубом звання чемпіонів Швейцарії, адже оборона, в якій Драгович грав центральну роль, в останніх сімох вирішальних матчах Суперліги пропустила лише чотири голи!
Наступний сезон для стрімко прогресуючого австрійця виявився феєричним. Перемоги в першості та Кубку Швейцарії виявилися тінню на тлі блискучого виступу в групі Ліги чемпіонів, де «Базель» залишив за бортом турніру славетний «Манчестер Юнайтед» Алекса Фергюсона. Після цього була раніше анонсована зустріч із Алабою та його «Баварією», яка залишила неабияке враження. Після перемоги вдома 1:0, на Драговича з партнерами чекав повний конфуз у Мюнхені – 7:1... За тріумф та падіння своєю відставкою заплатив Фінк, і здавалося, що з приходом у грудні 2011 року до команди нового тренера Хайко Фогеля на «Базель» чекають сумні часи...
Черговий правильний хід
Побоювання почали підтверджуватися вже в першій половині сезону 2012/13. Із 11 стартових поєдинків чинні чемпіони Швейцарії змогли виграти лише чотири, й Фогеля було відправлено у відставку, а його місце зайняв харизматичний Мурат Якін. У цей період хитань Драгович не метушився, і, отримавши вотум довіри від нового наставника, провів поки свій найкращий сезон у кар'єрі. Загалом він зіграв 55 матчів, включаючи єврокубки, виграв учергове титул чемпіона Швейцарії та дістався з командою півфіналу Ліги Європи.
Правильний вибір позиції, вміла гра на випередження, чудове читання гри, плюс стабільне підтримання високої якості гри протягом усього сезону зробили центрального захисника «Базеля» об'єктом пильного інтересу цілої низки клубів англійської Прем'єр-ліги й не тільки. У грудні 2012 року Драговича було визнано найкращим захисником швейцарської Суперліги, і для багатьох у Базелі стало зрозумілим, що втримати його у складі після завершення сезону буде практично неможливо.
Основним кандидатом на придбання талановитого футболіста виступив міланський «Інтер», і можливо був близьким до мети, поки до гри не приєдналися скаути київського «Динамо». «У «Динамо» була конкретна пропозиція, й вони дуже хотіли мене підписати. Коли я приїхав до Києва, я побачив на власні очі, що це справді великий клуб, де все організовано на найвищому рівні. Звичайно, скромну інфраструктуру «Базеля» не порівняти з тією, яка є в «Динамо». Тому я не шкодую, що перейшов сюди. Сподіваюся, що за ті п'ять років, на які розрахований мій контракт, принесу чимало користі київському «Динамо».
Передбачаючи боротьбу за місце у складі, Драгович упевнений, що захищати кольори клубу має лише найсильніший: «Конкуренція в «Динамо» дуже велика, але це лише на користь команді. Неважливо, хто буде грати. Найголовніше - щоб «Динамо» стало чемпіоном України».
Що ж, побажаємо успіху австрійському таланту із сербськими корінням, і віддамо йому належне, адже для всіх нас він, поповнивши лави «біло-синіх», прийняв правильне рішення!
Олег Задерновський
© www.fcdynamo.kiev.ua
